П’ять засадничих проблем Партії регіонів
Олег Поліщук, Комментарии, «E-media» 2007-06-08 16:54:36 Напередодні парламентської кампанії-2007 Партія регіонів є громіздким і малокерованим організмом, що роздирається зсередини масою протиріч
За останній рік, відзначений поверненням «біло-блакитних» у владу, Партія регіонів пережила власну еволюцію. Якоюсь мірою ПР можна назвати «Нашою Україною» навпаки: якщо НУ пройшла шлях від повного плюралізму думок, який межує з елементарною анархією, до реанімації таких понять, як партійна дисципліна й демократичний централізм, то колись монолітні «регіонали» підпали під відцентрові процеси, які з кожним днем дедалі більше посилюються. В 2005-му Партія регіонів нагадувала Ноєв ковчег, на борту якого було, образно кажучи, «кожної тварі по парі», але їх усіх поєднувало загальне бажання реваншу, що стало своєрідним внутрішнім партійним стрижнем. В 2007-му році стосовно ПР напрошується інша «морська» аналогія — партія стала схожою на переповнений «Титанік», де кожний упевнений, що розкішний бал буде вічним, у той час як кораблю загрожує щонайменше п’ять малопомітних айсбергів, кожний з яких здатний посадити судно на мілину, ба й просто потопити.
«Прохідний бал» зашкалило
Висока конкуренція за місце під сонцем, іншими словами — у прохідній частині партійного списку, є одним з головних випробувань на міцність «біло-блакитних». На минулих парламентських виборах особлива товкотнеча спостерігалася в першій сотні реєстру, де, щоправда, майже половину займали «пільговики» Ріната Ахметова, тепер же не проштовхнутися й серед перших двохсот. Всі нинішні народні депутати відмовлятися від принад парламентського життя ніяк не хочуть, при цьому полку бажаючих поповнити фракцію ПР у Верховній Раді значно прибуло. Достеменно відомо, що партійна верхівка виношує плани скинути як баласт мінімум 50 чинних нардепів-«регіоналів» і замість них набрати новачків. При цьому варто зазначити, що кількість прохідних місць може й зменшитися — результат 2006-го року в партії нині розглядають як украй високу планку. Втім, питання від кого позбуватися й кого набирати поки що залишається відкритим, тому й кандидати на виліт, і претенденти на вхід зараз розгорнули активний самопіар, намагаючись довести верхам свою особливу корисність. Ну а відверта «сіра маса» просто вичікує як перед розіграшем лотереї.
Одним словом, нинішній набір в «біло-блакитний» список схожий на вступ до престижного вузу із захмарним «прохідним балом», от тільки вступити за звичайний хабар тут навряд чи вдасться. Більше того, в «приймальної комісії» дотепер немає загального бачення щодо принципу набору й хто при вступові тепер матиме «пільги». На сьогоднішній день є «концепція Ахметова» і «концепція Януковича», навколо чого й розгортається головна внутрішньопартійна дискусія. Перша в принципі пропонує залишити все як було — партія йде самостійно, люди Ріната Леонідовича залишаються «пільговиками», ротації за списком незначні. Друга концепція передбачає створення іменного блоку Януковича, куди або окремими суб’єктами вливаються кілька партій (крім самої ПР), таких, як, наприклад, СДПУ (о) Віктора Медведчука, ПППУ Анатолія Кінаха, можливо, СПУ Олександра Мороза, або в блок ідуть всі ці люди на індивідуальній основі. Плюс прем’єр отримує можливість розширити особисту квоту, за якою має пройти його нове кабмінівське оточення. За різним даними, Віктор Федорович уже пообіцяв прохідні місця в «регіональному» списку своїм міністрам екс-«ендепісту» Анатолію Толстоухову, есдеку Михайлу Папієву, екс-«рухівцю» Олександру Лавриновичу і його заступнику Інні Богословській з «Віче», соціалістам Миколі Рудьковскому й Василю Цушку, новому віце-прем’єрові Олександрові Кузьмуку й т.д. Такі великі апетити прем’єра змушують діючих «регіоналів» буквально починати «працювати ліктями» і зайвий раз розпалюють і без того загострені внутрішньопартійні конфлікти.
Лінії внутрішніх конфліктів
Монолітність «регіоналів» тріщить по всій вертикалі, від макро- до мікрорівня. У партійних верхах, як уже згадувалося, є нерозуміння головного спонсора партії Ріната Ахметова щодо росту амбіцій Віктора Януковича. У Кабміні на противагу оточенню прем’єра сформувався потужний дует з віце-прем’єрів Миколи Азарова й Андрія Клюєва, кожен з яких переслідує власні цілі. При цьому всіх вищих партійців турбує посилення позицій пана Азарова, який увійшов у головний пул перемовників під час політичної кризи. У самому оточенні Януковича також не все гаразд — там посилюється конфлікт між віце-прем’єром Дмитром Табачником, міністром Кабміну Толстоуховим і помічником прем’єра Сергієм Льовочкіним (який перейшов з команди Володимира Литвина), що став до того ж останнім часом головним партійним ідеологом.
Є серйозні внутрішні проблеми й у всіх п’яти базових регіонах ПР. В «столичному» Донецьку любить постійно ухилятися від партійної лінії група голови облради Анатолія Близнюка — мера Олександра Лук’янченка й губернатора Володимира Логвиненка, який приєднався до них. Всі вони не є прихильниками зайвої конфронтації із Президентом, за що їх відверто недолюблює радикальна частина донецьких «регіоналів». До них близькі за поглядами старожили ПР Юхим Звягільський і Валентин Ландик, а також голова політвиконкому партії й віце-прем’єр Володимир Рибак, який, власне, й патронує групу Близнюка-Лукьянченка.
Ще більш гострий конфлікт спостерігається в Луганську, там є навіть кілька сюжетних ліній. По-перше, чорна кішка перебігла між нардепами Віктором Тихоновим й Олександром Єфремовим з одного боку, і губернатором, а також заступником Єфремова в обласному партосередку Олександром Антиповим — з іншого. По-друге, й Антипов, і Єфремов з Тихоновим украй незадоволені діяльністю луганського мера-«регіонала» Сергія Кравченка. По-третє, ще не загоїлися «старі рани» у нардепа Володимира Ландика, якого восени 2005-го «підсидів» Єфремов на посаді лідера обласної ПР. Втім, Ландик завжди буде орієнтуватися на позицію свого старшого донецького брата Валентина.
У Криму то загострюється, то вщухає протистояння між «старим» (депутати ВР Василь Кисильов і Борис Дейч) і «молодим» (спікер ВР АРК Анатолій Гриценко й прем’єр Криму Віктор Плакида) поколіннями. У Харкові після смерті Євгена Кушнарьова відкрито ворогують голова облради (за сумісництвом головний «регіонал» області) і міський тандем мера Михайла Добкіна й секретаря міськради Геннадія Кернеса. Нарешті, зовсім не сприяє партійному централізму ситуація в Запоріжжі, де після затяжної війни «біло-блакитного» мера Євгена Карташова з лідерами обласного партосередку Борисом Петровим і братами Кальцевими ціною серйозних поступок з боку міського голови вдалося досягти хоч якогось тимчасового примирення.
«Недонецькі» затаїли образу
От уже рік перебуваючи при владі, Партія регіонів так і не змогла перейти на нові загальнонаціональні рейки й позбутися шлейфу «партії окремих регіонів». «Біло-блакитні» фактично відмовилися рекрутувати новобранців з бізнес-середовища центру й заходу країни, хоча бажаючі були. Поповнити свої лави із цих областей ПР тепер зможе хіба що за рахунок перебіжчиків з БЮТ і НУ, але всі ці люди дискредитовані підозрами в продажності. Втім, незадоволені сучасною ситуацією навіть ті регіональні еліти, які обома руками підтримали «біло-блакитну» ідею півтора роки тому.
По суті, всі «ласі шматки» у виконавчій владі дісталися переважно донецьким, хоча на виборах-2006 «пахали» (цей термін особливо популярний серед нереалізованих «регіоналів») також луганські, харківські, запорізькі, кримські, дніпропетровські, одеські й далі по тексту. Дійсно, без їхньої роботи ПР навряд чи отримала б минулого року таку підтримку. Навчені досвідом, представники «недонецьких» регіонів тепер фактично позбавлені мотивації лягати кістками за партійну перемогу на виборах, коли після них однаково «вершки» перепадуть власникам донецької прописки, а їм залишиться хіба що ділити крихти на малих батьківщинах.
Криза кадрів та ідей
Власне, недовіра до всього «недонецького» («недонецьких» зазвичай ставлять на другорядні, або ж відверто блазенські ролі) відгукнулася ПР елементарним кадровим голодом. У цьому зв’язку Кабміну частенько вже на марші доводилося затикати діри потріпаним резервом кучмівського призову, який не має нічого спільного з поняттям модернізації. При чому ліміт «варягів» уже практично вичерпаний. А свої партійні кадри без відповідної рекомендації з Донецька просто не розставляються через страх виплекати ще одного внутрішньопартійного конкурента, особливо, якщо він з міста-конкурента шахтарської столиці. Втім, далекий від досконалості й підбір кадрів у парламентську фракцію — з майже 200 тамтешніх «регіоналів» упізнаваними залишаються трохи більше десятка, які найчастіше говорять нісенітниці. Принаймні, складається враження, що все це, щонайменше, недостатньо координується.
Отут-то й випливає ще одна кадрова проблема партії — фактична відсутність лідера. Безумовно, Віктор Янукович залишається головним обличчям і символом ПР, на ньому лежить велетенське іміджеве навантаження, але партійним кораблем він практично не керує, що наочно показала політична криза. А хто керує — загадка. Схоже, партія повільно, але впевнено дрейфує убік якоїсь «конфедерації» десятка різних груп упливу, кожна з яких дедалі більше стає якимось «удільним князівством», і в кожного такого «князівства» — своя точка зору. При цьому якусь загальну думку іноді висловлює хіба що Раїса Богатирьова й дуже рідко — сам Янукович, якому частіше доводитися з боєм доводити свою аргументацію однопартійцям.
Безсумнівна у ПР й інша криза — ідеологічна. Причому тут процеси зайшли ще далі, ніж у питанні нестачі свіжих облич. Партії потрібні нові креативні ходи й ідеї, яких немає. А користуватися секонд-хендом на кшталт «Покращення вашого життя» або «НАТО — геть» уже не принесе колишнього ефекту. Як і передвиборчі обіцянки підвищити пенсію.
Об’єкт всезагальної атаки
При цьому не треба забувати, що умови, в яких працюватиме ПР на дострокових виборах, радикально відрізнятимуться від ситуації 2006-го року. Тоді головна гризня розгорнулася між НУ й БЮТ, а «регіонали» залишилися осторонь. Не чіпали їх і з лівого флангу — комуністам і «вітренківцям» було не вигідно критикувати «біло-блакитних» після того, як вони перед цим підтримали на президентських виборах Януковича. Тепер же дії ПР розглядатимуться під мікроскопом буквально всіма учасниками передвиборчих перегонів, а будь-який «прищ» — виноситиметься ними напоказ. ПСПУ й КПУ наввипередки кинуться покусувати «регіональні» ікри й щиколотки, у той же час «помаранчеві» важковаговики намагатимуться провести прямі удари в голову.
Не варто забувати й той факт, що нині «біло-блакитні» є владою, а владу в народі завжди не люблять і з задоволенням клеять їй усілякі ярлики. Будь-яку проблему в країні — від відключень води й комунальних тарифів до посухи й спалахів якихось епідемій — опоненти хором будуть вішати на уряд, у якого, крім уявних, є ще й реальні й дуже серйозні промахи.
proUA
|
